Використання арт терапії в роботі психолога

Ізотерапія як метод психологічної корекції

·           1Ізотерапія є одним з напрямків популярної сьогодні арт-терапії. Під цим терміном розуміють різноманітні заняття з дітьми, в основу яких покладені різні методи образотворчого мистецтва.
Вперше ізотерапія була застосована як метод психологічної корекції в роботі з дітьми, вивезеними з Європи в США під час Другої світової війни. Саме лікування образотворчим мистецтвом допомогло хлопцям впоратися з важкими психологічними травмами і повернутися до нормального життя.
Сьогодні використання різних методів ізотерапії у роботі з дітьми надзвичайно популярне серед сучасних психологів і педагогів. У даній статті ми розповімо вам про те, в яких випадках застосовується лікування образотворчим мистецтвом, і які матеріали можуть використовуватися під час занять. 

В яких випадках застосовується ізотерапія для дітей?

В основному, вправи ізотерапії застосовуються в якості психологічного впливу на маленьких пацієнтів. Так, через малюнок психолог зможе зрозуміти внутрішній світ малюка і розібратися в тому, що його турбує. Між тим, існує ряд проблем, пов'язаних зі станом дитячого здоров'я, лікування і корекції яких успішно застосовуються різні техніки ізотерапії, наприклад:

·  різні психічні травми;

·  неврози;

·  депресії;

·  тривожність;

·  аутизм;

·  затримка психічного і мовленнєвого розвитку.

Методи ізотерапії допомагають дітям впоратися з різними проблемами і стресами, заспокоїти нервову систему. Після занять у дітей часто нормалізується сон, зникає агресія.
Які матеріали застосовуються у ізотерапії? 
При заняттях з дітьми використовуються будь-які матеріали, які мають відношення до образотворчого мистецтва – фарби, олівці, пластилін, кольоровий папір і т. д. Все це застосовується в активній формі лікування мистецтвом, тобто при створенні власних художніх творів.
Крім того, деякі вправи изотерапии мають пасивну форму, при якій в роботі використовуються вже готові малюнки та інші твори мистецтва.

Изотерапия – упражнения

Рисование — самый популярный метод арт-терапии.  Рисунок — это отражение нашего бессознательного Я. Мы переносим свое состояние на лист бумаги, а потом моделируем его с помощью изменения рисунка.  Например, как избавиться от страха?  Можно нарисовать свой страх, а потом, посмотрев на результат, сказать, что лично у вас вызывает эти негативные чувства. Изменив рисунок так, чтобы эмоции перешли в позитивное русло, мы изменим отношение к тому, что нас настораживает и страшит.  Вы нарисовали какого-то монстра? Пусть он улыбается — и вы почувствуете, что тень страха постепенно уходит и с вашей души.  А если вы подвергаетесь стрессу на работе? Вы чувствуете несовместимость с начальством. У вас дрожат руки и колени, хочется спрятаться в офисе там, где вас никто не увидит или поглощать тонны конфет — психологи называют это состояние двигательно-моторным возбуждением.  Что делать? Взять в руки средства арт-терапии – яркий фломастер – и позволить своей руке совершать самые что ни на есть хаотические движения на бумаге. Старайтесь выплескивать на бумаге все переполняющие вас эмоции. И скоро заметите, что напряжение уходит и вы снова обретаете способность спокойно жить.  А если у вас депрессия? Достаньте несколько ярких карандашей или мелков и нарисуйте то, что будет вас радовать. При этом можете вспоминать все самое счастливое и светлое, что было в вашей жизни: места, где вам безумно понравилось, праздники, вечеринки, подарки и успехи. Нарисуйте солнышко, зеленую травку, кота, который греется на солнышке. Затем этот рисунок можно оформить в рамочку и, разглядывая его, «подзаряжаться» в тяжелую минуту. Попробуем расшифровать некоторые рисунки и фигуры:  Границы  У всех есть понятие о границах в общении и личном пространстве. С разными людьми мы их то расширяем, то сужаем так, чтобы нам было комфортно. С коллегами у нас одна дистанция, а с близкими людьми — совсем другая.  Если вы, рисуя, всегда выходите за границы и вам нужен еще один лист, чтобы рисунок «поместился», можно сделать вывод, что вы считаете, что все вертится вокруг вас. Скорее всего, он не дифференцирует «мое — чужое», «я — он». Если рисунок, напротив, очень мал, то ситуация у вас обратная.  КВАДРАТ— это фигура, обозначающая полную уверенность в себе.  ТРЕУГОЛЬНИК — устойчивая фигура, но если он стоит на остром угле, то это уже говорит о том, что человеку не хватает каких-то ресурсов, уверенности.  КРУГ — женская фигура, символизирует материнское чрево. То есть олицетворяет защиту. Во всех фантастических сюжетах герои, которые хотят обезопасить себя, очерчивают вокруг себя эту фигуру.  Рисунок дома  Рисунок дома — это отображение вашего эго. Есть ли у вашего дома окна, двери, какого они размера и формы, есть ли решетки на окнах и засовы на дверях — все это на бессознательном уровне отражает, насколько вы открыты для мира, как сосуществуете с окружающими. Важно только не преувеличивать свои проблемы.  Готовых ответов нет — психолог не выносит приговор. Вы сами в силах понять почему ваш дом выглядит именно так, что это означает для вас.  Например, если в вашем доме нет двери, то это может свидетельствовать о временном желании уединения, страхе, обиде или боязни общения с людьми.  Розовый куст  Почему жизнь вас не радует? Психолог ДЖОН АЛАН разработал тест под названием «Розовый куст». Например, кто-то нарисует пышный куст в шикарном саду — значит, у человека все в порядке, он в буквальном смысле «цветет и пахнет». А кто-то изобразит чахлый, с облетевшими листьями и вялыми бутонами куст на фоне полуразрушенного дома. Значит, у него — подавленное состояние.  Рисуя розовый куст, вы фактически рисуете свой внутренний мир.  Нет ничего более индивидуального, чем неожиданный рисунок. «Розовый куст» — это метафора человека, его состояния.  Что с этим делать? На протяжении примерно 2-х недель снова и снова рисуйте куст, представляя, что за ним ухаживают, поливают. На нем появляются листочки, распускаются бутоны. Куст может измениться, а вслед за ним изменитесь и вы!

 

 Лялькотерапія

Гра в ляльки менше всього схожа на медичні процедури, і все ж це один з потужних інструментів лікування психічних розладів.

Лялькотерапія – це метод психологічної допомоги з використанням лялькового театру. Він дозволяє виправити небажану поведінку, впоратися зі страхами, переживаннями.

Лялькотерапія застосовується, як правило, у дітей (за участю батьків), підлітків, але і дорослих надає цілющу дію (неврози, заїкання, захворювання опорно-рухового апарату).

Трохи історії

Людство здавна вірили в містичні властивості ляльок. Вони використовувалися в обрядах, в якості оберегів (для вигнання хвороб, захисту будинку від нечистої сили, успішного результату пологів і т. д.).

І звичайно, саме лялька завжди була улюбленою дитячою іграшкою. На цьому ґрунтується головний принцип лялькотерапії – іграшки дитина завжди довіряє більше, ніж дорослим.

Історія застосування ляльок у лікувальній практиці нараховує приблизно сто років. Приміром, невропатолог Малколм Райт у 1926 році за допомогою театру ляльок лікував неврози.

Потім було відкрито властивість ляльок допомагати в реабілітації хворих церебральним паралічем.

В Радянському Союзі 20-х років ляльки також допомагали лікувати заїкання у дітей, відновлюватися після сильних стресів і при обмеженні в русі. Цим відомий Ленінградський «Театр Петрушки» під керівництвом Деммени, а також Ленінградський інститут професора Р. В. Турнера.

Як проходить лялькотерапія

На заняттях з ляльками за допомогою психотерапевта діти (і більш старші пацієнти) бачать свої проблеми та страхи з боку, лялька «показує» їм спосіб подолання цих неприємностей. Поступово у них формується сценарій, який вони переносять у своє життя.

Заняття проводяться як в групі, так і індивідуально. Сюжет для вистави підбирається з відомих казок та п’єс (за потрібною проблематики) або вигадується для пацієнтів.

Зроби сам

Значущу роль лялькотерапевти віддають процесу виготовлення ляльки самим пацієнтом. Він також має цілющі властивості. Приміром, якщо людина створює ляльку, що уособлює якийсь страх, а потім за вказівкою терапевта підвішує її на мотузочку, він немов отримує можливість керувати своїм страхом.

Важливо, щоб учасник сеансу лялькотерапії створював свого персонажа сам від початку до кінця, навіть якщо він дитина. Допомога сторонніх у цій справі знижує ефективність лялькотерапії.

Згодом пацієнт навчається водінню своєї ляльки і починається власне заняття.

Що ще дає лялькотерапія

·        Розкріпачення, якщо людина сором’язливий або замкнутий у собі

·        Можливість опрацювати конфліктну ситуацію для всієї родини і знайти шляхи виходу з неї

·        Формулювання бажаних сценаріїв майбутнього

·        Навички адекватного вираження своїх почуттів

·        Позбавлення від негативних, депресивних почуттів, уособлюється «поганий» лялькою, яку потрібно знищити після сеансу лялькотерапії

·        Поява у людини талісмана-помічника, дає прилив сил і радості, який зберігається після завершення роботи

·        Розвиток творчих здібностей, вміння висловлювати емоції, характер, а також образного мислення

·        Де шукати куклотерапію

Лялькотерапія використовується в декількох напрямах психотерапії:

·        психодрама;

·        арт-терапія (лікування мистецтвом);

·        казкотерапія;

·        ігротерапія.

При цьому ляльки можуть бути різних типів: площинні, маріонетки, пальчикові (надягають на палець), клаптеві, тіньові.

Приємно, що таке лікування не несе в собі небажаних ефектів і дозволяє дорослим, ненадовго повернутися в світ дитячих ігор.

МУЗИКОТЕРАПІЯ ЯК МЕТОД ПСИХОКОРЕКЦІЇ

         Музикотерапія належить до так званих активних методів групової психологічної допомоги, кінцева мета якої — реставрація почуття гідності, набуття стресотолерантності, реабілітація та реадаптація. Цей метод може використовуватися в роботі з дітьми дошкільного віку, їхніми батьками, з «важкими» підлітками, тими, хто зловживає алкоголем і наркотиками, дітьми-інвалідами.

                Музикотерапія — один із засобів підви­щення соціальної активності, комунікативних здібностей особистості, її адекватної соціалі­зації в суспільстві. До того ж це засіб корекції функціональних рухових, психогенних або соціальних відхилень, бо за допомогою своїх специфічних форм і методів впливає на осіб із соціальними, психічними та соматичними відхиленнями. Музикотерапія є джерелом активізуючої творчості та соціальної стиму­ляції, що оздоровчо впливає на емоційну й вольову сферу людини. Кожний з елементів музикотерапії, якою б формою він не вира­жався (вокальною, інструментальною, мовленнєвою, руховою чи образотворчою), всту­пає у специфічний зв'язок з індивідом. Вплив музики не залежить від віку, освіти, професії, соціальної чи національної приналежності.

Виховна сила музики полягає в тому, що вона своєрідно акцентує на певних моментах і ситуаціях у житті людини, підсилює емоцій­не сприймання і виробляє особливе ставлення до них. Душевні імпульси та спонукання, що виникають при цьому, впливають на характер людини. Музика стимулює нервові центри, від тональності та сили звуків залежать сер­цевий ритм і робота органів дихання, а також живлетканин організму. Психолог В. Карвасарський (1), посилаючись на роботи зарубіжних дослідників, визначає такі меха­нізми лікувальної дії музики: катарсис, емо­ційний стан, підвищення доступності для сві­домого переживання психо- і соціально-дина­мічних процесів.

Призначення музикотерапії — проник­нення в глибинні сфери особистості, куди не можна сягнути за допомогою слова.

Основні аспекти застосування музико­терапії:

• блокування процесу комунікації із соці­альним оточенням;

• підготовка до застосування психотера­пії та релаксації;

• підтримка підчас релаксації, пов'язаної з аутогенним тренуванням;

• подолання тривожних станів, корекція астенії, роздратованості, внутрішнього напру­ження, зумовлених стресовим станом.

Методи музикотерапії поділяють на такі, що спрямовані на емоційну активізацію, тре­нінгові, релаксуючі, комунікативні, а також творчі методи у формі інструментальної, вокальної, рухової імпровізації, музичний тренінг чутливості для вироблення здатності бачити виявлення життя в музиці.

Музикотерапію застосовують як індиві­дуально, так і на групових заняттях. Найчастіше її сполучають з іншими метода­ми в комплексній психотерапії. Значного ефекту можна досягти тоді, коли музичні тво­ри виконують самі психологи чи психотера­певти. Відоме широке використання музики разом із гіпнозом, аутогенним тренуванням та іншими методами релаксації. Існують при­клади застосування так званої кольорової музики, що дає змогу отримати седативний і тонізуючий ефект.

Форми роботи, що застосовуються в музикотерапії, — рухове розслаблення і злит­тя з ритмом музики; музично-рухові ігри і вправи; психічна й соматична релаксація за допомогою музики; вокальні вправи-співи; гра на музичних інструментах і ритмічна декламація; рецептивне сприймання музики; музичне малювання; пантоміма; рухова дра­матизація під музику; музична розповідь; гра з лялькою та дихальні вправи з музичним супроводом.

1. Рухове розслаблення і злиття з ритмом музики

Метод занять — свідоме й чуттєве спри­ймання музичного ритму, що відбувається в русі як в одному з найхарактерніших спон­танних життєвих виявів у молоді, а також вироблення здатності психічно й соматично підкорятися ритму музики та зливатися з ним; повноцінне переживання почуття евритмії та синтонії, гармонійного поєднання ритму рухів свого тіла з ритмом музики.

У цій роботі застосовуються такі вправи: під звуки музики із заплющеними очима погойдуватись у ритм музики, стоячи в колі й тримаючись за руки.

Орієнтовні музичні твори:

В.Адамець. «Зірочне» (з дитячих танцю­вальних пісень «Золоті ворота»).

Р.Адисалл. Варшавський концерт.

Р.Бінгел. Серенада Альжбеті.

П.Чайковський. Танець маленьких лебе­дів (балет «Лебедине озеро»).

А.Дворжак. «Слов'янський танець № 1, до-мажор», «Слов'янський танець № 2, ля-мінор», «Слов'янський танець №6, ре-мажор», «Слов'янський танець № 15, до-мажор».

Е.Гріг. Пісня Сольвейг із сюїти «Пер Гюнт».

Ф.Шопен. Етюд мі мажор.

М.Равель. Болеро.

М.Римський-Корсаков. Пісня індійського гостя з опери «Садко».

К.Еіднінг. Розквіт весни.

Б.Сметана. Нашим дівам (полька).

А.Вівальді. Симфонія сі мінор.

       2. Музично-рухові ігри та вправи

Мета занять — стимуляція та концен­трація уваги, координація аудіовізуальної, моторної і тактильної корекції людини, ство­рення умов для комунікації та взаємодії у групі, зв'язку індивіда з групою та групи з індивідом. У процесі цих занять можна вико­ристовувати ритмічні інструменти, костюм­ний реквізит, спортивні знаряддя та інвен­тар, іграшки. У музично-руховій грі, що керується звуковими сигналами, динаміч­ний напрям однієї фази діяльності чергу­ється з гармонійним розслабленням. Цим досягається психічна й соматична релакса­ція. Для стимуляції музично-рухових ігор і вправ необхідні ритмічно виразні, динаміч­ні та жваві за темпом, із привабливою мело­дійною та гармонійною лінією: класичні, фольклорні, популярні танці, тобто оркес­трові мелодії в хорошому стереофонічному виконанні. Як звукові сигнали можна вико­ристовувати барабани, тарілки, гонг, три­кутник, рожок.

Музичні ігри та вправи завдяки жвавому (жартівливому) характеру, різноманітності привабливих форм, оптимістичному настрою є одним з улюблених компонентів музично-терапевтичних занять.

Орієнтовні музичні твори, що їх можна застосовувати в процесі проведення музич­но-рухових ігор і вправ:

М.Бернар. Пісенька «М» (з дитячих тан­цювальних пісень «Золоті ворота»).

П.Чайковський. Дитячі танцювальні піс­ні. Марш дерев'яних солдатиків. Марш із балету «Лускунчик».

І.Доніцетті. Увертюра до опери «Дочка полку».

М.Глінка. Увертюра до опери «Руслан і Людмила».

А.Хачатурян. Танок із шаблями з балету «Гаяне». Танець з музичної сюїти «Мас­карад».

Ф.Шопен. Вальс сі-бемоль-мажор. Революційний етюддо-дієз-мінор.

Ф.Ліст. Угорська рапсодія.

М.Мусоргський. Картинки з виставки. Гра дітей.

В.Новак. “Розбійницька сонатина”,  С.Прокоф'єв. Марш зі збірника «Дитяча музика».

Р.Шуман. Лісові сцени «Одинокі кві­ти», «Мисливська». Марш з «Альбому для молоді».

Б.Сметана. Нашим дівам (полька).

Й.Штраус. «На прекрасному голубому Дунаї». Піцикато. Марш Радецького.

3. Психічна і соматична релаксація за допомогою музики

Музична релаксація є формою пасивного сприймання музики, спрямованою на глибоку релаксацію людини з психічними, соматични­ми або соціальними відхиленнями. Людина не має концентрувати увагу на формі та змісті музики, а сприймати її як «звукове поле», що допомагає процесу розслаблення й занурення у вільну течію асоціацій, зумовлених вираз­ністю та динамічністю музики.Цей метод має три складові: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різ­них варіаціях. Психологічний вплив здійсню­ється через яскраву та образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблен­ня м'язів тіла. Унаслідок цього розширюються периферійні судини, тепло надходить до них і перерозподіляється вміст крові. Усе це забез­печує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, сноподібний стан, з'являється відчуття відпочин­ку. Для заспокоєння та відновлення викорис­товують музичні програми і звуки живої та неживої природи. На ігоослуховування відбира­ють реально скомпоновані фрагменти записів голосів пташок, тварин, які викликають спри­ятливі асоціативні спогади, образи природи. На релаксацію ефективно діють ранкові хори пташок у лісі, шум лісу чи моря. Це заспокоює та відновлює працездатність.

Тривалість цієї частини заняття 17—20 хв, гучність звучання 30—40 Дб. Рівень сторон­ніх шумів під час сеансу повинен бути ниж­чим за ці показники. Тому заняття музикоте­рапією слід проводити у звукоізольованому приміщенні з неяскравим світлом, зі стерео­фонічною музикою. Важливо, щоб апаратура була в іншому приміщенні, щоб не заважали технічні шуми.

Під час музичної релаксації учасники лежать на спеціальних матах або сидять у гли­боких кріслах, шезлонгах. Відстань між кріс­лами — 50 см. Процес психічного та соматич­ного розслаблення починається з відтворення музичного твору. Через деякий час слід заплю­щити очі й віддатися течії тихої музики. Використовують методику аутогенного трену­вання за Шультцем або інші модифікації, залеж­но від завдань заняття й категорії молоді.

Слухання музики можна поєднувати з демонструванням картин, слайдів. Відеометод полягає у тому, щоб допомогти людині за допо­могою зору утворити необхідний образ, спов­нений відчуттів і уявлень.

Основний критерій добору музичних творів — пом'якшувальний і гармонійний вплив. Найсприятливішими є твори періоду музичного бароко та класицизму. Із сучасних авторів — ліричні твори, задушевні та сумні мелодії та плавні твори з м'яким ритмічним малюнком, негучним звучанням. Темп музи­ки — плавний, повільний, заспокійливий.

Орієнтовні музичні твори.

          І. С.Бах. Концерт для клавесина з орке­стром ре-мінор, 2 ч. Концерт для двох скри­пок ре-мінор, 2 ч.

          А.Вівальді. Пори року. Частини «Літо», «Зима». Концерт фа-мажор.

           В. А.Моцарт. Дивертисмент № 7, 2 ч.

          А.Дворжак. Симфонія № 3, соль-мажор, 2 ч.

          А.Кореллі. Концерте гроссо № 5

4. Вокальне вираження — співи

Мета занять — зняття напруження, гар­монізація особистості, позитивний психічний і соматичний вплив на дихання, серцеву діяль­ність, травлення. Встановлення соціальних контактів.

Груповий спів передбачає анонімність спі­вака, тому він є дієвим засобом зняття напру­ження й гармонізації особистості; він орієн­тує молоду людину на групу, дає змогу їй при­єднатися до групи, встановити соціальний контакт, викликає почуття безпечної самореалізації. Груповий спів можна комбінувати із сольним у іграх, наприклад, «Ходить пісень­ка по колу», коли кожен співає по куплету. Ігри та музичні загадки застосовують для осіб із психічними та соматичними відхиленнями. Вокальний елемент музикотерапії допомагає зайняти активну позицію у груповій діяль­ності та за допомогою відтворення обраної пісні приводить особистість до внутрішньої конфронтації з власним невротичним станом. Це допомагає долати психологічні бар'єри, перелаштувати особистість і займати в групі безпечну та стабільну позицію. Почуття успі­ху під час групового співу відіграє значну роль, особливо в осіб із соціальними відхи­леннями. Це допомагає об'єднати й активізу­вати групу. Дієвою є також гра на музичних інструментах, що поєднується зі співом.

Рекомендується використовувати пісні, які можна драматизувати, відображати. Вони мають бути емоційними, цікавими, мати прос­ту і приємну мелодію, живий темп, відповід­ну тональність.

5. Гра на музичних інструментах і ритмічна декламація

Мета занять — реалізація відчуття рит­му й розвиток творчих здібностей. Завдяки фізичній активності діти набувають навичок спритності, гнучкості, відчуття координації моторики. Розвивається не тільки акустичне, ритмічне, моторне, тактильне та візуальне сприйняття, а й увага, фантазія, підтримуєть­ся психічна соматична стабільність.

Гра на музичних інструментах і деклама­ція доповнює вокальну, музично-рухову та мовленнєву форми музикотерапії. Гра засто­совується у вигляді:

• «тілесної гри», що полягає у відтворенні різних звуків (оплесків, ляскання, клацання тощо);

• найпростішої музичної гри-імпровізації за допомогою простих музичних інструмен­тів і предметів побуту.

Використовуються такі інструменти: дитя­чі барабани, тамтами, дерев'яні колотушки, пандейра, дзвіночки різної висоти звучання, тарілки, кастаньєти, маракаси, тамбурини з тарілочками й трикутниками, металофон, клар­нет, бубон, ксилофон, дерев'яні ложки, бряз­кальця, кубики, сопілка, флейта, ліра, домра.

Вправи з барабаном мають супроводжу­ватися співами або грою на фортепіано. Для молоді з відхиленнями в поведінці ударні інструменти слід використовувати дуже обе­режно. Тут краще застосувати гру на клаве­сині, лірі чи підручному матеріалі (молочних пляшках, консервних бляшанках). Треба вра­ховувати й природжену схильність до певно­го тембру чи висоти тонів. Тому деякі відда­ють перевагу струнним інструментам, інші — духовим, треті — ударним. Гра на інструмен­тах допомагає подолати комплекс неповно­цінності.

Цей метод музикотерапії бажано вико­ристовувати в роботі з інвалідами, бо він допо­магає долати соматичні, фізичні та психічні слабкості, вади діяльності, нейтралізує нега­тивний процес ізольованості хворого від суспільства здорових людей, створює почуття впевненості в собі, звільняє від гнітючих емо­цій. Методика передбачає ознайомлення з інструментами, зосередженість на тривалос­ті звучання, силі, тембрі, частоті звуку. Здійснюються навчання правильних прийо­мів гри, словесного вираження почуттів, настрою, бажань, ритмічного «витягування» звуку, власне ритмічної гри.

6. Рецептивне сприймання музики

Мета занять — зняття внутрішнього кон­флікту, проблем, сприяння стабілізації осо­бистості. Використовується для розслаблен­ня й стимуляції особистості, яка в процесі сприймання музики стає активним учасни­ком образної дії, збагачуючи її своїм внутріш­нім світом переживань. Такі заняття спрямо­вані на спонукання активного сприймання своєї особистості. У їх процесі закладається основа чуттєвих та уявних асоціацій, що від­повідають конфліктним переживанням; від­бувається свідоме збудження механізмів абстрагування від особистих патогенних фак­торів. Це допомагає стабілізувати загальний психічний та соматичний стан.

Добираючи музику, використовують метод ізопринципу, тобто добирають музич­ні твори, за настроєм подібні до психічного стану людини, бо темп музики тісно пов'яза­ний із тілесним ритмом. Наприклад, якщо людина перебуває у стані меланхолії або три­воги, в першій частині занять використову­ють суголосні цьому стану ритми. У другій частині застосовується музика, що вчить протистояти, нейтралізує стан особистості, несе втіху, втілює надію. У третій частині звучить динамічна музика, що втілює впев­неність у собі, мужність духу.

Під час прослуховування музики слід враховувати особистість хворого, його музич­ну культуру, смаки, індивідуальні здібності сприймання. Цю частину занять можна вико­ристати й для ознайомлення з творчістю композитора, його долею. Це допомагає поступовому розкріпаченню, подоланню гострої стресової ситуації, адаптації до нор­мальних умов життя.

Слухання музики можна поєднувати з одночасним спостереженням пластичного кольорового руху. За прозорим екраном руха­ється людина, освітлена червоним, синім, зеленим або жовтим світлом. Регулярні рит­мічні рухи проектуються на екран. Світло різного кольору створює враження пластич­ності. Це поєднання допомагає позбавлятися тяжких емоційних переживань. Синій і зеле­ний кольори заспокоюють, жовтий — збу­джує, червоний — активізує, і одним або двома олівцями безперервну лінію (навіть із заплющеними очима).

Малюють також, стоячи перед стіною, на якій закріплено великий аркуш паперу (вико­ристовують 1—2 олівці): малюють довільну безкінечну лінію. Можна малювати й лежачи перед великим аркушем паперу всією гру­пою. Можна малювати на одному аркуші або на окремих аркушах, доповнюючи кожний малюнок своїм баченням. Малювання супро­воджують співом, що сприяє психічному та соматичному розслабленню, загальній гар­монізації особистості.

Для першої фази музичного малюван­ня — фази релаксації— застосовують твори, які розслабляють і гармонізують, із помірним темпом, але з високим ритмом: вальси Й.Штрауса, К.Вебера, П.Чайковського, опе­ра «Євгеній Онєгін».

Для другої фази застосовують твори виразного динамічного й ритмічного спряму­вання в дуже швидкому темпі: Друга Угорська рапсодія, увертюра до опери «Руслан і Людмила», «Танець з шаблями».

Орієнтовні музичні творі, які можна вико­ристовувати на заняттях:

П.Чайковський. Вальс із опери «Євгеній Онєгін».

АТлазунов. Галоп з балету «Раймонда».

Й.Гайдн. Концерт у ре-мажорі (у вико­нанні М.Варги).

А.Хачатурян. Танець з шаблями з балету «Гаяне».

Ф.Легар. «Золото і срібло» (вальс).

Й.Штраус. Марш кадетів.

Ф.Зуппе. Увертюра до опери «Легка кава­лерія» (швидка частина).

К.Вебер. Запрошення до танцю.

8. Пантоміма

Мета занять: сприяти психічній релак­сації та творчій стимуляції, розвивати творчу фантазію та уяву, рухові здібності до само­вираження, допомагати зняти психічне напру­ження.

Тести й пантоміма збагачують міміку обличчя. Це гра, а не танець. З метою корек­ції використовують кілька варіантів панто­міми.

1. Прості, короткі оповідання чи драма­тичні етюди. Дію оповідання доповнює й оживляє музична імпровізація. Показується те, про що розповідається словами та пере­дається музикою. Спочатку пантоміму вико­нує один учасник, а потім до нього приєдну­ється вся група.

2. Лунає музика, а учасники придумують розповідь, виражаючи її в пантомімі.

3. Психолог розповідає про будь-який випадок, а учасники показують це. У роботі використовуються певні пантомімічні зобра­ження: вид діяльності, характерні особливості видів тварин; веселий чи сумний випадок; те, чого найбільше боїться учасник тощо.

9. Рухова драматизація під музику

Драматизація є синтезом музики, рухів, драматичного та мовленнєвого вираження. Використовуються пісні, сюжет яких можна зобразити в рухових елементах. Наприклад, твір, що оспівує море або озеро, його широ­ту, глибину, колір, бурхливість або навпа­ки — спокій, а також твори з переліку орієн­товних музичних творів для рухового розсла­блення і злиття з ритмом музики.

10. Музична розповідь

Це ефективний спосіб психічної та сома­тичної стимуляції за участі рухів, драматиза­ції та мовлення. Усі розповіді супроводжу­ються музикою, в якій простежується і дзюр­чання струмочка, і виття вітру, і звички тва­рин. Під час таких занять психолог грає роль оповідача, а учасники — героїв сюжету. Мотиви сюжету обирають з урахуванням психічного й соматичного стану учасників, характеру їх невротичних бар'єрів, психічної напруженості. Можна використовувати й такий варіант оповідання, коли учасники при­думують закінчення розповіді на основі сво­їх уявлень, фантазій, зіставлення з власним досвідом.

11. Гра з лялькою та Бібабо (персонаж лялькової вистави на зразок Петрушки)

Гра з лялькою та Бібабо сприяє виражен­ню внутрішнього стану дитини та характеру її взаємин із батьками, рідними, друзями та соціальним оточенням. Цей метод викорис­товують у роботі з дітьми до 15 років. Ляльок і лялькових персонажів обирають залежно від роду діяльності батьків. У процесі гри від­криваються глибинні (часто приховані) почут­тя. За характером гри можна визначити харак­тер впливу соціального оточення на дитину, вихід агресії, афектів, почуття неповноцін­ності й невизнання, особливо якщо це стосу­ється жертви морального, фізичного або сек­суального насильства. Під час гри нейтралі­зуються внутрішні конфлікти, вона стає катарсисом на ґрунті емоцій.

Ця форма музикотерапії навчає самостій­ності, незалежності від оточення, адекватної поведінки в пристосуванні до цього оточення. Музика створює відповідний фон і гармоній­ний вплив, що пробуджує активність, упевне­ність у собі, сприяє розслабленню та психіч­ній урівноваженості, а також гармонізації, стабілізації, позитивній самореалізації.

12. Дихальні вправи з музичним супроводом

Правильне дихання має вирішальне зна­чення для тренування вольових якостей, загальної релаксації. Розслаблювальні музич­ні стимули приносять полегшення, відчуття гармонії, врівноваженості; характер людини стає м'якшим і пластичнішим.

Перелік дихальних вправ:

1. Лежачи на спині, робити вдихи та види­хи в ритмі музичного супроводу.

•  Сидячи, робити вдихи та видихи в рит­мі музичного супроводу. Фаза видиху:

•   вимовляння звука «А» (виражаючи почуття полегшення);

•   вимовляння звука «О» (виражаючи почуття подиву);

•   вимовляння звука «У» (виражаючи почуття подиву);

•   вимовляння звука «І» (виражаючи почуття радості);

•  вимовляння звука «Е» (виражаючи внут­рішню рівновагу).

2. Лежачи на спині, в ритмі музики роби­ти глибокі вдихи й видихи з вимовлянням звука «А».

3.  Стоячи у вільних позах, робити вдих і видих із руховим вивільненням.

4.  Стоячи у вільній позі, слід тренувати вдих і видих з одночасним розслабленням.

5. Лежачи на спині, поклавши ліву руку на живіт, праву — на груди, тренують черев­не і грудне дихання. Вдих — підйом черевної стінки, видих — опускання.

Цю частину музикотерапії проводять у добре провітреному приміщенні при відкри­тій кватирці або на вулиці. Тривалість занят­тя 60—80 хв, окремі елементи тривають 8—12 хв. Велику користь приносить поєднан­ня діяльності психотерапевта, психолога, музич­ного педагога, балетмейстера, викладача ліку­вальної фізкультури, культпрацівника.

Орієнтовний конспект заняття з музикотерапії

1.  «Знайомство». Під музику З.Фібаха «Поема» називають ім'я й водночас передають м'яч. Наступний учасник, отримавши м'яч, називає ім'я попереднього учасника та своє.

2. Слухання «Пір року» П.Чайковського. Після прослуховування частини твору звук приглушується, створюючи тільки емоцій­ний фон розмови. Психолог дістає з короб­ки карту із заздалегідь підготовленим іме­нем учасника, який з переліку музичних творів обирає улюблений. Усі слухають час­тину твору. Потім учасник знову називає своє ім'я, яким би йому хотілось, щоб його називали у групі, і дістає картку наступно­го учасника. Поступово відрекомендову­ються інші.

3. Гра «Ходить пісенька по колу». Група поділяється на пари, обирає улюблену піс­ню й виконує її. Кожна пара виконує свою пісню.

4. «Пантоміма». Під звуки музики всі поді­ляються на пари. Кожна отримує завдання (наприклад, зобразити: юнак — велосипед, вулиця — світлофор — машина — перехрес­тя — міліціонер). Уся група відгадує та роз­повідає сюжет.

5.  Вправа «Відлуння». Кожен по черзі показує свій музичний танцювальний рух, а потім усі разом намагаються його найточні­ше скопіювати.

6. Розігрується казка «Червона шапоч­ка» (під музичний супровід). Кожен дістає свою роль.

7.  Під музичний супровід К.Вебера «Запрошення до танцю», лежачи, діти малю­ють безперервну лінію спочатку однією рукою, а потім — обома.

8.  Музична релаксація (музичний твір І.С.Баха «Концерт ре-мінор для клавесина з оркестром») за методом Шультца. Бесіда про почуття, настрій, враження від музич­ної релаксації.

9. У ритмі музики учасник демонструє просту комбінацію елементів тілесної гри. Учасники, сидячи в колі, намагаються повто­рити те, що демонструє ведучий. Елементи гри не мають повторюватися.

10. Під музичний супровід у стилі народ­ної музики кожен обирає собі інструмент і намагається в такт відтворити музичні зву­ки. Коли всі учасники продемонструють гру, всі разом грають як оркестр.

11. Вправа «Музична загадка». Учасник пригадує пісню, у якій використовується якесь одне слово. Наступний учасник наспі­вує будь-яку пісню, де є це слово.

12. Під музику А.Вівальді «Симфонія сі-мінор» усі стоять у колі, тримаючись за руки. Із заплющеними очима намагаються погойдуватися в такт музики і злитися з нею.

13. Наприкінці заняття кожен з учасни­ків розповідає, як він почувається, який у нього настрій. Які твори справили враження, щоб хотілось їх послухати на наступних заняттях. Що заважало на занятті.

Отже, музикотерапія є складовою части­ною психолого-педагогічних і психотерапев­тичних методик, загальне завдання яких — збереження психічного здоров'я й запобіган­ня емоційним розладам.

Основна мета музикотерапії — подолан­ня бар'єрів у спілкуванні, покращення розу­міння себе та інших, зняття психічного напру­ження, створення можливостей для самови­раження, набуття навичок адекватної групо­вої поведінки та соціалізації молодої людини в суспільстві.

Форма роботи з методикою має бути орі­єнтована на індивідуальні особливості того, хто проводить заняття, його погляди на музи­котерапію та творчу уяву. 

19 НАЙКРАЩИХ ІГОР З КІНЕТИЧНИМ ПІСКОМ

Ігри з кінетичним піском здатні надовго зайняти дитину, адже він м’який, пористий, так легко ліпиться. Насправді, ігор можна придумати безліч, політ фантазії нічим не обмежений.

Існують, як прості, розважальні ігри, так і розвиваючі, за допомогою яких можна непомітно, граючи, розвивати дитину.

Для ігор з кінетичним (живим) піском знадобиться:

кінетичний пісок (його можна зробити самостійно за цим рецептом)
формочки
маленькі іграшки
зубочистки/палички (або інший підручний матеріал, яким можна писати/малювати)
вантажна машина
дитячий посуд

1. Пишемо/малюємо. Добре притиснувши пісочок, створюючи рівну поверхню, озброюємось зубочисткою/паличкою або іншим відповідним матеріалом і починаємо писати або малювати. Попутно можна влаштувати розвиваюче заняття – вчити цифри, букви. У грі малюк швидше їх запам’ятає.

2. Рахуємо. Крім букв можна ще освоювати рахунок. Ліпимо з піску пиріжки, кличемо гостей – рахуємо скільки прийшло звіряток в гості і скільки у нас пиріжків. Думаємо – чи вистачить на всіх чи потрібно приготувати ще?

3. Більший-менший. Будуємо вежі з піску (можна також будувати пасочки, формувати кульки різних розмірів) і розкладаємо їх за величиною.

4. Довжина. Ми ліпимо кілька гусеней з піску і визначаємо, яка довша, яка найкоротша. І розставляємо їх по мірі зростання.

5. Фігури. Ліпимо різні фігури і називаємо їх. Можна так: мама зліпила коло і слідом малюк, ліпить коло і називає. Далі так з трикутником, квадратом, овалом, прямокутником. Можна з трикутника і квадрата побудувати будинок.

6. Вчимо букви. На відміну від 1 пункту, правила гри трохи змінюються і ми букви не пишемо, а ліпимо з кінетичного піску. Після того, як буква буде готова – вимовляємо її назву.

7. Вчимося користуватися ножем. З піску формуємо ковбаску або батон, який пропонуємо малюкові розрізати за допомогою ножа. Після того, як малюк розріже ковбаску – порахуйте кількість шматочків, які вийшли.

8. Сенсорна коробка. За допомогою кінетичного піску можна обладнати безліч цікавих сенсорних коробок – посадити город, побудувати ферму і заселити її тваринами, все залежить лише від вашої фантазії. Дійсно діє заворожуюче, коли сидиш, перебираєш-пересипаєш пісочок з руки в руку і спостерігаєш, як він «тікає», просочуючись крізь пальці. 20 найкращих ідеї для сенсорних коробок можна переглянути тут.

9. Пасочки і формочки. «Літні» формочки, якими діти граються на вулиці в звичайній пісочниці, підійдуть для гри. З кінетичного піску пасочки ліпляться не так, як з «вуличним» піском. Якщо вуличний пісочок потрібно набрати в формочку, утрамбувати і швидко перевернути. То тут все набагато простіше – набраний пісочок не потрібно утрамбовувати, досить лише акуратно зрізати надлишки за допомогою ножичка (інколи іде в комплекті, можна також пристосувати під цю справу одноразові ножі або будь-який інший підручний матеріал) і перевертаємо.

10. Скарб. Дітям дуже подобається грати в «хованки» з кінетичним піском. Просимо дітей відвернутися, ховаємо в піску маленькі іграшки, після чого просимо дитину знайти їх в глибинах піску.

11. Вантажівка. Чоловічки з лего-набору (або інші фігурки) завантажують за допомогою «лопат» (ложечок) повний кузов вантажної машини піску і вона їде далі, відвозить його на місце будівництва майбутнього будинку.

12. Сліди. Розрівнюємо пісочок так, щоб вийшла рівна поверхня. Потім по цій поверхні «ходимо» іграшковими звірятками, їздимо машинками і дивимося, які сліди залишаються. Можна ускладнити правила гри – малюк відвертається, мама в цей час робить відбиток якою-небудь іграшкою і просить малюка повернутися. Дитина вивчає слід, залишений на піску і намагається вгадати, кому він належить. На кінетичному піску можна також залишати сліди за допомогою долоньок і ніжок дитини.

13. Готуємо їжу. Кінетичний пісок – ідеально підходить для рольових ігор в кухню. Можна готувати різні частування для іграшок, роздавати по тарілочках, «розливати» по чашках, нарізати іграшковим ножичком тортики, створені за пару хвилин з кінетичного піску, годувати гостей.

14. Кумедні личка. Урізноманітнити гру допоможуть підручні матеріали, такі як пробки від пляшок, ґудзики, зубочистки, за допомогою яких можна створювати личка, тварин.

15. Ліпимо. З кінетичного піску можна також ліпити різні фігурки – снігову бабу, гусінь, колобка, потяг, машинку і багато інших цікавих фігурок.

16. Закопування ручок ще одна розвага, яке може сподобатись малюкові і привести його в захват.

17. Гірка. Формуємо з кінетичного піску гору, уздовж стін якої робимо неширокі «доріжки» для маленьких м’ячиків. Після чого можна скачувати невеликі кульки за цими спусками.

18. Сюрприз. Напевно, всі в дитинстві закопували в пісочок скельця з гарними квіточками, намистинками, фантиками. Тепер це можна робити вдома під наглядом дорослих гра буде безпечна, але від цього не менш цікава.

19. В піску можна розігрувати сюжетні ігри. Ставити будиночки, які до того можна розмалювати на свій смак, заселяти її різноманітними тваринами і фігурками. Це дає надзвичайний терапевтичний ефект.

   

Танцювальна терапія

Мета: зниження в підлітків рівня тривожності до стану норми закріпленням позитивного ефекту до кінця тренінгу  та надалі; формування адекватної самооцінки у підлітків.

Завдання:

Зниження тривожності та скутості школярів.

Формування в учнів віри у свої сили й можливості.

Розширення можливостей школярів, формування в них необхідних знань, умінь і навичок для підвищення результативності шкільної діяльності та зниження рівня тривожності.

Формування адекватної самооцінки в підлітків.

Формування розуміння мобілізуючої ролі певного рівня тривожності у вирішенні проблем і складних життєвих ситуацій.

Розвиток уміння контролювати рівень тривожності.

Хід заняття

І ЕТАП  НАЛАШТУВАННЯ АБО РОЗІГРІВ

 ( 5 – 10 % усього часу заняття)

Знайдіть комфортне місце в просторі, протягом 2-3 хвилин рухатися , вимовляючи своє ім’я; вибрати 2 – 3 рухи, які на цей час  найбільш повно змогли б представити ваш емоційний стан, охарактеризувати його. Учасники групи стають у коло та по черзі представляють свій настрій рухами. Під час першого показу всі дивляться на учасника та намагаються вловити характер його рухів.

Обговорення:

-                     Які рухи було найлегше виконувати?

-                     Які складніше?

-                     Які відчуття, почуття, емоції виникли під час роботи?

-                     Чи виникли якісь інші асоціації стосовно рухів учасників та їхніх емоцій?

Якщо діагностика тренера чи висловлювання учасників групи свідчить про те, що хтось із групи ще не готовий розпочинати роботу, психолог може запропонувати ще одну вправу, звернувшись до учасників: «що потрібно зробити для того, щоб ваш стан змінився, і ви змогли б розпочати заняття?»

ІІ ЕТАП АКТУАЛІЗАЦІЯ АУДІАЛЬНИХ ВІДЧУТТІВ

 ( 15 %  всього часу заняття)

Закрийте очі і уявіть те, що вас найбільше тривожить на даний момент часу.  Далі всі по черзі виконують якусь дію. Робити це потрібно невербально, але намагатися, щоб усі зрозуміли, яку дію ви виконуєте. Перший починає виконувати певну дію , після закінчення свої дії виконує наступний учасник ( по колу)  і так поки коло не замкнеться.

Після того як вправа завершена, ведучий запитує, звертаючись до групи, яку дію  виконував перший учасник , яку – другий тощо.  При цьому щоразу ведучий уточнює в «авторів»: чи правильно їх зрозуміли.

Обговорення:

-                     Чи виникли труднощі при виконанні завдання?

-                     Які почуття у вас виникли під час виконання вправи?

-                     Який у вас зараз настрій?

ІІІ ЕТАП ІНДИВІДУАЛЬНА ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

( 30 % часу)

Зараз вам необхідно усвідомити все, що з вами відбувається: емоції, переживання, що ви з ними робите, реалізуєте ці бажання чи ні.

1. Заплющити очі, рухатися, усвідомлюючи, з чим ви в контакті, як ви відчуваєте  себе, як взаємодієте з навколишнім світом, які фантазії з’являються, коли ви починаєте контактувати , як ви повертаєтесь до контакту   тут і зараз.

2. Розплющити очі. Рухатися , взаємодіяти тільки з об’єктним світом, не вступаючи в контакт з людьми, які приваблюють вас. Ви можете контактувати з об’єктами або уникати контакту.

3. Із розплющеними очима, мовчки взаємодіяти з людьми, вступаючи в контакт, якщо є бажання, і виходити з контакту.

4. Із заплющеними  очима, продовжуючи рухатися, вступати в контакт  або уникати контакту. Як ви взаємодієте із самим собою і з іншими людьми в цій ситуації.

5. Зупинитися, із заплющеними очима, побути в контакті з тим, із ким ви зараз виявилися в парі, мовчки. Якщо пари немає знайти її.

6.розплющити очі, мовчки постояти , зберігаючи позу, продовжити контакт із цією людиною з відкритими очима. Визначити зміни, що відбудуться у вашому контакті, коли ви побачили, хто ваш партнер.

7. З тим, з ким ви виявилися в парі, поділитися враженнями. Після цього знайти ще одну пару – і в групах по 4 учасники обговорити весь хід завдання.

Обговорення:

-                     Які труднощі були при виконанні завдання?

-                     Чи були відмінності між початком та наприкінці виконання завдання?

-                     Які почуття виникли під час виконання вправи?

IV ЕТАП АКТИВІЗАЦІЯ ВЕРБАЛЬНОЇ І НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ( 30 – 40 % часу)

Головне завдання цього етапу полягає у створенні умов для внутрішньогрупової комунікації. Кожному учаснику пропонується показати свою роботу і розповісти про неї. Ступінь відкритості і відвертості самопрезентації залежить від рівня довіри до групи, до арт-терапевта, від особистісних особливостей дитини. Якщо вона з якихось причин відмовляється від висловлювань, не слід наполягати. Можна запропонувати учасникам скласти історію про свій малюнок і придумати для нього назву. Починати розповідь можна словами «Жила собі людина, схожа на мене...». Такий початок полегшує вербалізацію внутрішнього стану і підсилює ефект проекції та ідентифікації. По розповіді учасника можна зрозуміти, кого він засуджує, кому співчуває, ким захоплюється. Тому неважко скласти уявлення про нього самого, його цінності та інтереси, відносини з навколишніми.

Під час виконання  вправи в ній приймають участь дві людини, свідок      ( спостерігач) і людини, яка рухається. Спостерігач знаходить те місце, де він буде сидіти, а інший те, де хоче поставити рух, закриває очі й починає слухати те , що відбувається в середині – я якось виражає це  своїм тілом. Свідок спостерігає , а людина, що рухається , також відстежує свої переживання, відчуття, думки , спогади тощо. Той, хто спостерігає утримується в стані усвідомлення свого досвіду й усвідомлення своєї реакції на те, що відбувається з тим, хто рухається. Він також відповідальний за ліміт часу і безпеку руху в кімнаті, хоча той, хто рухається також  відповідальний за безпеку власного руху. Свідок показує, коли час закінчений,потім вони зустрічаються й розповідають про свій досвід.

 Свідку потрібна велика чутливість для вербалізації досвіду. Він повинен бути обережний  і говорити тільки про свої власні переживання. Таким чином, він несе відповідальність за свої проекції, не дає ніяких інтерпретацій і оцінок. Вербальне свідкування має визначену і просту форму: свідок говорить: «я бачив…», «я почував…», «я уявляв собі, що…», і описує, що.

Той, хто рухався говорить про свій досвід. Свідок говорить тільки про ті епізоди, які описував той, хто рухався.

Автентичний рух загострює увагу на процесі розуміння між партнерами. Коли людина відчуває, що її чують, вона починає слухати інших. Через слухання  історії власного тіла кожний може пізнати себе самого. Коли вона закриває очі й слухає своє тіло, з’являється потенціал для сприйняття себе такою, якою вона є.

V КОЛЕКТИВНА ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

( 15% всього часу)

Танець починають один або два учасники за власним бажанням. Поступово до них приєднуються інші. Наступний учасник намагається співвідносити власний танець із танцями попередників. Бажано, щоб група була єдиним організмом, але кожен із учасників мав змогу індивідуально – пластичного вияву, імпровізації, почував свій взаємозв’язок зі всією групою, знайшовши своє місце в ній.

VІ ЕТАП РЕФЛЕКСИВНИЙ АНАЛІЗ

( 5 % всього часу)

Заключний етап припускає рефлексивний аналіз у безпечній обстановці. Необхідна присутність елементів спонтанної «взаємотерапії» у вигляді доброзичливих висловлювань, позитивного програмування, підтримки. Атмосфера емоційної теплоти, емпатії, турботи дозволяє кожному учаснику арт-терапевтичної сесії пережити ситуацію успіху в тій чи іншій діяльності.

Обговорення:

-                     Які почуття у вас виникли під час виконання вправ?

-                     Що ви відчували, коли виконували індивідуально вправи?

-                     Що ви відчували , коли виконували вправи колективно?

-                     Як змінився ваш настрій між початком та наприкінці заняття7

-                     Які  у вас були труднощі?

-                     Чи допомогло вам заняття зрозуміти свою неповторність та досягти впевненості в собі?

ТАНЦЮВАЛЬНА ТЕРАПІЯ

Танцювально-рухова терапія - один з видів психотерапії, який використовує рух в основі розвитку фізичного, соціального і духовного життя людини. Танцювально-рухова терапія застосовується для боротьби з багатьма проблемами, одними з яких є емоційні та міжособистісні конфлікти, страх перед невдачею, недостатність комунікаційних навичок, занижена самооцінка. Також даний вид терапії застосуємо для допомоги людям, які пережили важку втрату близької людини, зґвалтування, тяжкі психічні захворювання, хронічні захворювання. Психотерапевт за допомогою танцю допомагає людям забути про проблеми, розслабитися і самоствердитися. Головне достоїнство танцювально-рухової терапії в порівнянні з іншими видами терапії полягає в тому, що вона є загальнодоступною, так як при занятті цим видом терапії акцент ставиться не на якості виконаних рухів, а на тонкощі вираження людиною власних емоцій під час руху, чесному вираженні почуттів і абсолютну свободу рухів.

Пісочна терапія

  Зірки - це пісчинки, які над головою,

  А пісчинки – це зірки, що під ногами.

Сьогодні ігри з піском, або пісочна психотерапія стають популярними в психологічній, психотерапевтичній, педагогічній практиці.

«Пісочна терапія» - одна з тих технік, що дозволяє розкрити індивідуальність кожної дитини, розв'язати її психологічні проблеми, розвинути здатність усвідомити свої бажання і знаходити можливість їх реалізації. Ігри на піску - одна з форм природної діяльності дитини.

Одним із основних механізмів позитивного впливу пісочної терапії в тім, що дитина (дорослий) отримує досвід створення маленького світу, можливості будувати своє життя власними руками. Якщо у дитячому пісочному господарстві все спокійно, то й на душі у дитини спокій і гармонія.Пісочна терапія заснована на творчому самовираженні людини. Цей психотерапевтичний метод спрямований на вирішення особистісних проблем через роботу з образами особистісного та колективного підсвідомого. Робота з образами у пісочній терапії - це самопізнання, особистісне зростання, розкриття творчих ресурсів, осягнення процесу зцілення душі.

Цей метод можна використовувати в роботі з дітьми від двох років, а також, як один з етапів в роботі з підлітками і дорослими,  з наступним спектром проблем:

	корекція різних форм порушень поведінки
І	складнощі у взаєминах з дорослими  і однолітками
Г	психосоматичні захворювання
Р	подолання підвищеної тривожності, страхів, агресії
И	стабілізація емоційного стану
	подолання емоційної напруги
З	позбавлення комплексів
	розвиток активності, розширення життєвого досвіду
П	тренування зорово-просторової орієнтації
І	поглинання негативної енергії
С	розвиток  дрібної моторики рук
К	розвиток творчих здібностей, фантазії та уяви
О	розвиток зв'язного мовлення,лексико-граматичних уявлень
М	бачення та розуміння власних проблем

Пісочна терапія як різновид арт-терапії зорієнтована на притаманний кожній дитині внутрішній потенціал здоров’я і сили. Вона акцентує увагу на природному вияві думок, почуттів та настрою в творчості, прийняття дитини такою, якою вона є. Для дітей - це ігровий спосіб розповісти про свої проблеми, продемонструвати свої страхи та позбавитися їх, а також зняти емоційне напруження. Адже гра для дитини - це необхідна, природна й улюблена діяльність.

Головна мета пісочної терапії - не змінювати і переробляти дитину, не вчити її якимось спеціальним навичкам, а дати їй можливість бути собою...

Теоретичним фундаментом пісочної терапії може вважатися розроблена К. Юнгом техніка активної уяви, яка несе в собі величезний потенціал індивідуального та колективного підсвідомого: «Уява - мати всіх можливостей, де подібно всім протилежностям, внутрішній та зовнішній світи об’єднуються разом».  К.Г.Юнг стверджував, що процес «гри в пісок» вивільнює заблоковану енергію і активізує можливості самосцілення, що закладені в людській психіці. У класичній пісочній терапії людина відпрацьовує свої символи, свої проблеми і таким чином долає внутрішню кризу.

Додаткову значимість методу надає той факт, що він може бути використаний не лише спеціалістами з великим досвідом, але й початківцями (виключаючи інтерпретацію). Адже, вихователь, психолог, батьки фактично створюють надійне середовище в якому відбувається велике таїнство переносу внутрішнього світу на площину піску.

В чому ж секрет цих піскових малюнків? Пісок успішно вбирає в себе негативну енергію, складається з найдрібніших піщинок, робота з яким активізує чутливі точки на кінчиках пальців і нервові закінчення на долонях, що позитивним чином впливає на роботу всіх внутрішніх систем людського організму. Ми знаємо, що будуючи картинку на піску дитина створює ландшафт свого внутрішнього світу і «диспозицію» в ньому на даний момент. Розігруючи різноманітні сюжети, людина отримує безцінний досвід вирішення життєвих ситуацій. Цей досвід у вигляді «концентрату»  попадає у підсвідоме (доти глибинний зміст «програного» на піску може не усвідомлюватися). Деякий час наше підсвідоме активно асимілює новий матеріал в систему світосприймання. Потім наступає момент (строк індивідуальний), коли ми можемо помітити певні зміни в поведінці людини.

Це дивовижно, але вона починає використовувати в реальності свій «пісковий» досвід. Таким чином відбувається кругообіг переносів у природі: спочатку внутрішня реальність переноситься на пісок, а потім (у вигляді поведінкових моделей) в реальну поведінку.

Як підкреслюють численні дослідження, пісочна терапія орієнтована на природний прояв думок, почуттів та настроїв у творчості, прийняття людини такою якою вона є, разом із властивими для неї способами самозцілення та гармонізації. У такий спосіб задовольняються потреби практично кожної людини в найбільш природних, комплексних способах гармонізації її внутрішнього світу.

Позбавляємося від тілесних блоків і затискачів: 7 вправ Райха

Вільгельм Райх ввів таке поняття як «м’зовий панцир», виходячи з того, що страхи і інші емоції людини пригнічуються не тільки в підсвідомість (несвідоме), але і в м м’язи, утворюючи тим самим м язові «затиски» і зайві психологічні захисти, які призводять людину до невротичних розладів.

Тілесно-орієнтована терапія допоможе вам розслабити м’язи і, відповідно, відпрацювати накопичені негативні емоції. А психоаналіз та інші психотерапевтичні техніки, позбавлять вас від негативів, збережених в підсвідомості.

7 груп м язів, що утворюють затискачі і панцир з утримуваними емоціями:

1.    область очей (страх);

2.    область рота: м’язи підборіддя, шиї та потилиці (гнів);

3.    область шиї (роздратування);

4.    грудна клітка (сміх, смуток, пристрасть);

5.    область діафрагми (лють);

6.    м’язи живота (злість, ворожість);

7.    область тазу (збудження, гнівливість, задоволення)

Тілесно-орієнтована психотерапія — вправи для зняття м’яка язово-емоційних затискачів

1. Для цього влаштуйтеся (або приляжте) зручніше. Зробіть кілька глибоких вдихів-видихів — розслабтеся. Переключіть фокус своєї уваги на область очей, відверніться від зовнішнього світу і від насущних проблем — розслабтеся ще більше.

Виберіть будь-яку точку навпроти себе і сфокусуйте погляд на неї. Уявіть щось страшне, жахливе, страшне вас в цій точці і широко-широко розширте очі (як ніби ви чогось дуже злякалися).

Виконайте це кілька разів.

Сфокусуйте погляд знову на точці, зробіть кілька вдихів-видихів — розслабтеся.

Тепер, дивлячись на точку, зробіть кругові рухи очима (20 разів в одну сторону і 20 в іншу).

І, наостанок, виконайте рухи очима вліво-вправо, по діагоналі і вгору-вниз — кілька разів.

Закінчите перші вправи тілесно-орієнтованої терапії глибоким диханням і розслабленням.

Якщо у вас є не відпрацьовані глибокі стресові розлади, пережиті психотравми, приносять душевні страждання та переживання, то для їх відпрацювання вам допоможе техніка Шапіро (метод ДПДГ — Десенсибілізація Допомогою Руху Очей).

2. Це вправи тілесно-орієнтованої психотерапії спрямовані на розкріпачення м язів орального спектру — підборіддя, горло, потилицю.

Щоб відпрацювати накопичені емоції, розтиснувши ці фрази м’язи, вам доведеться трохи «мавпувати» і «покривлятися перед дзеркалом.

Дивлячись на себе в дзеркало, уявіть як можна яскравіше, що вам хочеться поплакати, навіть пореветь в голос. Почніть ридати як можна голосніше, при цьому імітуючи реальний плач з гримасничанием, викривленням губ, кусанням, гучним ревом…аж до імітації блювоти.

Приділіть цій вправі кілька хвилин.

Пам ” ятайте, що якщо ви будете згадувати реальні ситуації з життя, де вам хотілося поревіти (поплакати в голос), але ви стримували себе, ви видалите емоції не тільки м язів, але і з підсвідомості.

3. Третя вправа тілесно-орієнтованої терапії допоможе вам розтиснути глибокі м’язи шиї, які неможливо масажувати руками

Тут вам потрібно зобразити гнів, злість, лють, знову ж білі уявляючи таку ситуацію з життя, і як слід покричати (покричати), можна зі сльозами. Зобразити блювоту і крики (мета — не надірвати голос і горло, а напружити і розслабити м м’язи).

Можна побити подушку, уявляючи собі гнів і агресію.

Вправу виконувати до природного «остигання» (відпрацювання емоції).

4. Четверта вправа тілесно-орієнтованої психотерапії спрямована на розслаблення і розтиснення м язів і органів грудної клітки, плечей, лопаток і всієї руки

Тут найважливішим аспектом є правильне дихання, спрямоване на глибокий вдих і повний видих.

Для виконання цієї вправи вам підійде дихання животом, на відміну від звичайного, грудного дихання.

Для розслаблення м язів плечового пояса, лопаток і рук, вам потрібно попрацювати, наприклад використовуючи подушку (або боксерську грушу), над нанесенням ударів, пристрасного «удушення», стиснення кистями і розривання руками предмета.

При цьому, як і в попередніх правах, вам потрібно білі уявляти ситуації з життя, де ви стримували гнів, плач, гучний сміх («ржач») і свою пристрасть (наприклад в сексі).

5. Тут, у п’ятомій вправі, тілесно-орієнтована терапія спрямована, в першу чергу, на роботу з діафрагмою, використовуючи діафрагмове дихання, як і в попередній вправі.

Ви чітко можете виявити «м язовий панцир» області тіла, якщо ляжете на рівну підлогу і помітите «пристойний» проміжок між підлогою і хребтом. Це показує зайве вигинання хребта вперед, що, в свою чергу, ускладнює повний видих і відпрацювання емоцій.

Тому, цю вправа, що включає роботу з правильним діафрагмовим диханням і імітацією блювотних рухів, потрібно виконувати після відпрацювання перших чотирьох (області очей, рота, шиї, грудей).

6. Тілесно-орієнтована психотерапія в шостій вправі допоможе вам відпрацювати затискачі м язів живота і попереку — неусвідомлений страх нападу, злість, ворожість.

Тут ви можете використовувати дихання животом (втягування-випинання), як у четвертому і п’ятому вправі. Напуга і розслаблення цих м язів. А також підійде звичайний оздоровчий, класичний мануальний масаж цих областей.

Слід пам ” ятати, що до шостої вправи слід переходити після відпрацювання перших п’яти.

7. І останнє, сьома вправа тілесно-орієнтованої терапії спрямована на саму інтимну область — область м язів таза, в тому числі глибоких, які важко (або взагалі неможливо) масажувати руками, а також стегна, включаючи внутрішню частину з областю паху, колінний суглоб, гомілка і стопа з пальцями ніг.

Ця група м язів — крижі, сідниці і, особливо, глибокі м’язи тазового дна (лобково-куприковий м яз, що утворює лонно-вагінальну м яз у жінок і лонно-простатическую м яз у чоловіків — так звані «м’які м’язи любові», а також лонно-уретральна та лонно-ректральной м язів у обох статей) — відповідає за пригнічений статеве збудження і сексуального задоволення.

Щоб прибрати цей панцир і відпрацювати гнів, накопичений в області тазу, вам необхідно лягти на рівну підлогу і, створивши м язову напругу, біті сідницями по підлозі і лягать ногами. При цьому можна кричати.

Звичайно, для м язів в області крижів, сідниць і самих нижніх кінцівок, підійде класичний мануальний масаж, проведений фахівцем або навченим партнером.

Мануально (руками) масажувати глибокі м’язи любові», для вивільнення почуття збудження, задоволення і хтивості — погодиться далеко не кожен (не кожна), т. к. необхідно проникнення в піхві і/або пряму кишку. Хіба що це буде робити спеціально навчений сексуальний партнер, притому, до якого є повна довіра.

Але, в принципі, такого проникнення і не знадобиться, оскільки звільнити від емоційних затискачів глибокі інтимні м’яка м’язи тазу і ви зможете самостійно.

Для цього вам підійдуть вправи не тільки тілесно-орієнтованої психотерапії, але і фізичні вправи для лобково-куприкової м’яка зв’язку, розроблені Арнольдом Кегелем.

Суть вправ Кегеля проста — потрібно протягом дня по кілька разів за день 150 і більше) скорочувати і розслабляти лонно-копчиковий м’ яз — це дуже просто і непомітно для оточуючих.

У суб’єктивних відчуттях це як би напружуватися для випорожнення (сечового, кишкового), потім розслаблятися, потім напружуватися як би для стримування випорожнення. І так кілька разів за раз. І кілька разів за день. Головне тут — мати порожній сечовий міхур і кишечник.

Для дорослих, закоханих або подружніх пар, при проблемах в ліжку, підійдуть даоські сексуальні практики стародавнього Китаю («сексуальне кунг-фу»), спрямовані на загальне оздоровлення, продовження життя, духовний розвиток і, звичайно, мистецтво любові і задоволення.

Будьте здорові!

Тілесно-орієнтована психотерапія – методи, техніки, вправи

Тілесно-орієнтована психотерапія – це спосіб терапії душі, який існує стільки, скільки живе людство. Її техніки розвивалися паралельно в східному і західному напрямках, оскільки століттями в східних течіях мала місце інша культура тіла і тілесності взагалі. Тепер же різні підходи зустрічаються в сучасній психологічній тілесно-орієнтованої практиці. Методи цього напрямку легко накладаються на інші способи психологічної роботи. Більш того, дуже часто, використовуючи саме тілесно-орієнтований підхід, ми можемо підняти з несвідомого ті глибинні змісту, які блокуються при роботі іншими методами.

Нарешті в нашій культурі стало більш прийнято звертати увагу на переживання власного тіла, і не тоді лише, коли воно хворіє. До тіла стали ставитися з більшою повагою, проте все одно часто домінанта зміщена в сторону голови, тіла залишається менше уваги. Це добре видно в статистиці рисуночного тесту, коли пропонується намалювати людини, і місця для тіла у багатьох на аркуші не вистачає. Тому так поширені горлові проблеми, адже горло з’єднує голову з тілом.

У європейській традиції історію тілесного підходу важко відстежити, в психології її прийнято починати з Вільгельма Райха. Незважаючи на часту його критику, він ввів всі ті поняття, якими користуються тілесно-орієнтовані терапевти і до цього дня. Виросла сучасна європейська тілесна психотерапія під сильним впливом психоаналізу, тому її можна розглядати як метод роботи з тією ж проблемою, але через інший вхід.

Тілесне напрямок дозволяє психологу працювати з клієнтом, яку важко зрозуміти і вербалізувати свою проблему. Він би і готовий пояснити, чому йому погано, але йому буквально не вистачає слів. Інша крайність – коли клієнт надмірно балакучий і навіть використовує мова для відходу від проблеми. Тілесно-орієнтована психотерапія дозволить позбавити його звичного патерну захисту, прикривання психологічної проблеми.

Методи тілесно-орієнтованої психотерапії

Тіло не бреше, розкриваючи саму суть душевних переживань. Складно і приховувати свій опір в тілі – його можна навіть зафіксувати. Можна заперечувати свою тривогу, але не можна приховати тремтіння в руках або скутість всього тіла. А оскільки робота з опором при вирішенні психологічної проблеми часто займає більшу частину часу, то об’єктивний, матеріалістичний тілесний підхід виявляється дуже ефективним.

Абсолютно всі переживання людини кодуються в тілі. І ті, які ми не можемо розкодувати через мова, можливо, розкрити через тіло. Обсяг невербальної інформації, що сигналізує про стан людини, просто величезний, і потрібно лише навчитися працювати з ним. В голові проявляються проблеми сверхконтроля, в руках, плечах – складності контактів з людьми, у тазі знаходять відображення інтимні проблеми, ноги ж несуть нам інформацію про складнощі опори людини, його впевненості і руху по життю.

Тілесно-орієнтована терапія побудована на спробі звернення до тварини тілу людини, до того, що в нас природосообразно, природно і містить безліч корисної інформації. Однак наше соціальне тіло часто вступає конфлікт з інстинктивними прагненнями, табуируется їх і породжує безліч психологічних проблем. Ми часто погано чуємо своє тіло і не вміємо налагоджувати взаємодію з ним.

Тілесно орієнтована психотерапія Райха заснована на вивчених психологічних захистах і їх прояві в тілі – так званому м’язовому панцирі. Це поняття було введено Райхом для позначення затиснутих м’язів і туги дихання, які утворюють ніби броню, фізичний прояв різних способів психологічних захистів, що розглядаються психоаналізом. Метод Райха полягав в модифікації стану тіла, а також вплив на затиснуту область. Для кожної окремої групи м’язів він розробляв техніки, що дозволяють знизити напругу і вивільнити затиснуті емоції. Техніки були спрямовані на те, щоб зламати м’язовий панцир, для цього до клієнта торкалися стискаючи або щипаючи. Задоволення Райх бачив як природний плин енергії з центру тіла зовні, а тривожність – зміщення цього руху на саму людину всередину.

Олександр Лоуен модифікував терапію Райха і створив власну напрямок – біоенергетику, широко відому під цією назвою і сьогодні. Тілесно орієнтована психотерапія Лоуен розглядає тіло як біоелектричний океан з безперервним хіміко-енергетичним обміном. Метою терапії також є емоційне вивільнення, розкріпачення людини. Лоуен застосовував райхианской дихальну техніку, а також ввів в роботу різні напружені положення тіла для наповнення енергією заблокованих ділянок. У розроблених їм позах тиск на м’язи постійно і настільки збільшується, що людина змушена в результаті розслабити їх, не в силах справлятися більше з непомірним навантаженням. З метою прийняття власного тіла в методиці використовувалося спостереження його оголеним перед дзеркалом або ж перед іншими учасниками тренінгу, які давали після свої коментарі. Опис тіла дозволяло скласти образ м’язового панцира, характерного конкретній людині, і йдуть з нього проблем.

Метод наступного відомого психотерапевта, Моше Фельденкрайза, розглядає конфлікт між соціальної маскою і природним почуттям задоволення, інстинктами, мотивами. Якщо людина зливається зі своєю соціальною маскою – він немов втрачає себе, метод же Фельденкрайза дозволяє сформувати нові, більш гармонійні звички, які згладять це конфліктне напруга і дадуть можливість проявитися внутрішнім змістів. Фельденкрайз розглядав деформовані шаблони м’язових актів, які з їх зміцненням набувають все більшої стагнація і діють поза свідомістю. Він приділяв велику увагу свободі рухів в простих діях, клієнту було рекомендовано самостійно шукати краще становище для свого тіла, відповідне його індивідуальної анатомії.

Матіас Александер також досліджував тілесні звички, пози, поставу з метою пошуку більш гармонійних і природних положень. Він вважав найбільш правильним максимальне розпрямлення, витягування хребта вгору. У терапії Александера також використовуються натискання, що прямують від голови і далі вниз, внаслідок яких клієнт все більше розслабляється, при цьому намагається випростатися. Результатом є відчуття звільнення і легкості. Метод цей використовується часто публічними людьми, танцюристами, співаками, оскільки сам Александер винайшов цю техніку, втративши голос, а завдяки знайденому рішенням зміг знову повернутися до сцени. Також він ефективний для терапії у випадках травм, каліцтв, ряду хронічних хвороб.

Тілесно-орієнтована психотерапія – вправи

Для будь-якої роботи з тілом первинно важливо відчути його і заземлитися. Станьте прямо, випрямивши ноги, витягнувши вгору верхівку і трохи навіть висунувши вперед груди. Відчуйте, як з ніг вся енергія йде нагору, це стан піднесеності і навіть деякою підвішеності. Зробіть вдих, потім, прісогнув коліна, розслабивши таз, видих. Уявіть, ніби ви зараз сядете в м’яке крісло, як ніби ви коріння проростає в землю. Озирніться, ви відчуєте себе більше присутнім, немов навіть почнете відчувати повітря шкірою. Це найпростіше вправу, щоб заземлитися і почати більш глибоку роботу з чим завгодно, чи стосується це емоційних переживань або подальшої роботи з тілом.

Наступна вправа присвячено розпускання затиску в області рота – щелепного затиску. Ми часто стискаємо щелепи в момент фізичної напруги або необхідності бути стійким, досягти мети. Також якщо нам щось не подобається, але немає можливості це висловити – ми знову стискаємо щелепу. Іноді щелепу стискається настільки сильно, що порушується кровообіг в цій області. Для виконання цієї вправи ви можете сидіти або ж стояти. Підкладіть під підборіддя долоню вгору тильною стороною і тепер намагайтеся на вдиху, відкривши рот, опустити щелепу вниз, рука ж повинна перешкоджати цьому руху. На видиху щелепу розслабляється і знову замикається. Після кількох таких рухів ви відчуєте місце змикання щелеп, можете помасажувати його, розслабивши м’язи. В результаті ви відчуєте тепло, вам стане легше вимовляти слова і, можливо, навіть дихати.

Прикладом тілесного блоку можуть бути стиснуті наверх плечі. Якщо ще кілька посилити цей зажим – вийде, що шия буквально ховається в плечі, які подібно до панциру черепахи захищають її від можливого удару або поштовху ззаду. Коли людина вже звикся з таким становищем плечей – це означає, що в його житті було багато стресових ситуацій, коли йому доводилося внутрішньо стискатися. Найпростіше вправа тут – спробувати ніби скинути щось з плеча. Для посилення образу можна уявити, як на плечі знаходиться чиясь рука, і нам не хочеться, щоб вона там перебувала. Струшуйте її з плеча і робіть це впевнено.

Ще одна вправа з тією ж метою звільнення плечей – відштовхування. Виставте вперед руки, немов намагаючись відштовхнути від себе неприємну людину. Також можлива варіація, коли ви штовхаєтеся назад ліктями. Ви можете навіть допомагати собі усуватися словами, промовляючи відмова від контакту.

У вправах з присутністю іншої людини, що практикує і тілесно орієнтована психотерапія Райха, і тілесно орієнтована психотерапія Лоуен, він може при вашому положенні лежачи на спині, перебуваючи за головою у вас, помасажувати вам лоб, потім область шиї за головою. Краще, якщо дія виконує професійний терапевт. Виконуйте похитування тіла в такт масажними рухам. Далі – перехід до м’язів шиї, масування сухожиль, місця, де м’язи кріпляться до черепа, м’яке натягування м’язи. Знову потрібно потягнути шию і навіть трохи волосся, якщо довжина дозволяє.

У будь-який момент, якщо напруга присутня, знову можна повернутися до області чола, поразмінать, щільно стикаючись руками з головою. Необхідна опора і відсутність різких рухів. У волосяної частини голови також потрібно виконати розминають руху, розім’яти скальп. Це можна робити в різних напрямках будь-якими рухами, пальцями і кісточками. З кожним новим поштовхом можна міняти розташування пальців. Захопивши складку надбрівних дуг, можна потягнути її в сторони і зімкнути назад.

Попрацювавши з лобовим затискачем, здійснюється перехід до мімічних м’язів. Симетрично встановивши пальці на всі боки від носа, їх потрібно повільно розводити в сторони до вух. За носогубній складці зміщуємося вниз, натягуючи м’яз. Опрацьовуємо щелепні м’язи, місцях напруги приділяємо особливу увагу. Знімаємо напругу з кістки щелепи, ставимо руки по сторонам від центру підборіддя і повільно розводимо їх знову до вух. Чим повільніше рух – тим воно глибше. Працюючи з мімічними м’язами – ми працюємо з застряглими в них емоціями.

Далі робота зміщується до шиї, і плечах. Якщо в шиї використовуються аналогічні розминають прийоми, то в плечах допустима опора і сильне натискання з метою розпрямити їх. Натискання виконується погойдуються рухами, потім переходять на руки. Взявши руку, яка повинна бути повністю розслаблена, потрібно виконати розгойдування, взяти за зап’ястя і потягнути, потім відпустити і повторити від розгойдування цикл знову. Потім слід розминка кисті, яку, немов пластилін, потрібно повитягували м’якими частинами долонь, а також пройтися розминаючими рухами по кожному пальцю, немов стягуючи напруга. Можна використовувати і перекручувати руху. Завершити потрібно все заспокійливим погойдуванням.

Техніки тілесно-орієнтованої психотерапії

Тіло, як найбільший наш ресурс, містить записану в собі всю інформацію. Подібно кільцям на дереві в ньому зберігається історія нашого життя про тих складних і емоційно-насичених ситуаціях, що залишаються як зарубки на ньому, проявляючись в больових відчуттях і дискомфортних м’язових затискачах. Робота з тілом дає можливість потрапити в глибину, суть, в ті ядерні переживання, які можуть зберігатися як результати конфліктів у відносинах, на роботі, внутрішніх конфліктів, страхів, безсоння, емоційної напруги, яке неможливо стримати, аж до панічних атак.

У будь-якій ситуації тіло включено, тому воно приймає на себе абсолютно всі, хто проходить через життя людини стреси. У момент напруги, хвилювання змінюється дихання, слідом за яким змінюється склад крові, гормональний фон, що на рівні фізіології готує людину до дії. Якщо ж гештальт не закрили – це стан потім відкладається в м’язах.

Для терапії негативних станів у тілесно-орієнтованому підході використовують різні техніки, починаючи від вже описаного заземлення. Потім часто використовується центрування, коли клієнт розташовується лежачи в позі зірки, а терапевт стягивающими рухами масажує його голову, руки і ноги, з кожної частини знімаючи зайву напругу. Якщо перша техніка може виконуватися самостійно і підходить для застосування навіть поза терапії, то друга вимагає присутності терапевта.

На окрему увагу заслуговують поширені дихальні техніки, які в різноманітних варіантах відомі ще з давніх духовних практик. За допомогою відстеження природного способу дихання людини можна діагностувати його психологічні проблеми. Потім через зміну ритму і глибини дихання досягається новий стан свідомості. В поверхневій формі це може бути звичайне розслаблення або підняття тонусу, що може бути застосовано і в побутовому використанні, коли людина сама хоче заспокоїтися або налаштуватися, навпаки, на роботу. У терапевтичної же роботі дихальні техніки можуть використовуватися набагато більш активно, навіть в деяких випадках для занурення людини в транс. Звичайно, це вимагає керівництва кваліфікованого терапевта.

Робота з тілом спрямована на звернення до внутрішніх ресурсів, розвиток відчуття даного миті життя, повне присутність і вивільнення перекритою, затиснутою енергії. Все це – обов’язкові компоненти повноцінної, радісного життя.

Фототерапія - лікування за допомогою творчого самовираження

Фототерапія використовується для лікування психічних і прикордонних захворювань і станів шляхом творчого самовираження. Було відмічено, що емоційно насичений творчий процес може витісняти негативні емоції у вигляді дратівливості Дратівливість - постарайтеся контролювати свій настрій, агресії, підвищеної тривожності 

Лікування фотографіями

Фототерапія - це одна з психотерапевтичних методик, що входять до складу арт-терапії. Ця методика передбачає використання фотографій для психокорекції шляхом творчого самовираження.

Процес фототерапії може полягати у створенні власних фотографій або у творчій оцінці фотографій, зроблених іншими людьми, їх описом і так далі. Головне тут - захопленість процесом, створення позитивних емоцій.

Фототерапія найчастіше входить до складу комплексного лікування хворих, але може застосовуватися і як самостійна методика.

Фототерапія дозволяє хворим позбутися негативних емоцій, розвинути творчі здібності і підвищити самооцінку, сконцентрувати свою увагу на нових відчуттях і почуття. З часом у таких хворих розвивається здатність контролювати свої дії та емоції.

Лікаря-психотерапевта легше в таких випадках встановити контакт з хворим, отримати матеріал для психодіагностики та опрацювати разом із хворим його пригнічені думки і почуття.

Як працюють з фотографіями

У процесі фототерапії можна працювати з готовими фотографіями або створювати свої власні оригінальні знімки. Фототерапію можна проводити з фотографіями, зробленими самим хворим або зібраних ним з різних джерел, з фотографіями самого хворого, зроблені іншими людьми, з фотопортретами, зробленими самого себе, зробленими хворим, сімейними фотографіями.

Процес фототерапії доповнюється обговоренням фотографій в групі хворих або хворого з психотерапевтом, твором описів фотографій і придуманих при їх розгляді історій, створенням колажів, виготовленням з фотографій фігур з подальшою грою з ними і так далі.

Фототерапія має багато спільного з фантазіями і сновидіннями, вона знімає психічне напруження, що виникає при неможливості задоволення життєвих потреб. Вона є своєрідною формою їх задоволення.

Показання та протипоказання для проведення фототерапії

Показаннями для проведення фототерапії є прикордонні стани: неврози, емоційна нестійкість, відчуття самотності, міжособистісні конфлікти, наслідки стресів і високих нервово-психічних навантажень, депресії, підвищена тривожність, страхи, низька самооцінка, залежність від алкоголю, наркотиків та азартних ігор і так далі. Фототерапія може застосовуватися і для лікування психічних хворих, що страждають на шизофренію і маніакально-депресивним психозом Маніакально-депресивний психоз - які фази найбільш небезпечні?

у складі протирецидивного лікування.

Протипоказана фототерапія хворим із загостренням психічних захворювань Психічні захворювання - соромно звертатися за допомогою?, а також у тому випадку, коли хворому нецікавий такий творчий процес.

Особливістю фотографій є те, що вони здатні виражати неусвідомлені особливості психічного життя хворого, в процесі його індивідуальної реакції на побачене, фотографії сприяють «вихлюпування» емоцій, під час якого відбувається заміна існуючих всередині хворого негативних, руйнівних емоцій на позитивні, творчі.